«Роль самоосвіти вчителя
у вирішенні проблемних питань і
завдань РМО»
Відомий
письменник, громадський діяч і
педагог Д. Писарєв писав: «Хто дорожить життям думки, той
знає дуже добре, що справжня
освіта – це тільки самоосвіта».
Виховання підростаючого
покоління, підготовка його до
життя в самому широкому розумінні – одне з найважливіших завдань школи. Успішне
розв’язання щодо завдань залежить
від учителя.
Не останню роль
в підвищенні професійної компетентності кожного педагога відіграє
самоосвіта.
Самоосвіта –
це безперервний процес саморозвитку й самовдосканалення
педагога. Чим краще вчитель удосконалює своє високе призначення,
чим краще розуміє вимоги до власної
особистості, тим активніше працює
над собою. А це є основою професійного
успіху!!!
Відмінною
рисою самоосвіти педагога є те, що
результат такої роботи – розвиток
учнів, а не тільки самовдосконалення в особистому та професійному планах.
Показником
ефективності педагогічної самоосвіти є,
насамперед, якість організованого вчителем навчально-виховного процесу та
професійно-кваліфікованого зростання
педагога.
Мотиви
формування безперервної освіти вчителя
дуже різноманітні:
-
Прагнення до постійного професійного самовдосконалення
та самовираження;
-
Розширення кругозору;
-
Підвищення рівня
розвитку всіх компетентностей;
-
Створення позитивного іміджу серед учнів, колег,
батьків;
-
Підвищення категорії;
-
Отримання нагород.
-
Бажано, щоб
самоосвіта для вчителя стала необхідністю, тому що тільки тоді він
досягає поставленої мети, творчо зростає, а головне, бачить і розвиває
здібності своїх учнів.
-
У процесі
самоосвіти вчитель сам визначає, у якому обсязі, з
якою метою і з
якими джерелами він працюватиме. При цьому, ураховуючи особливості
навчального закладу.
Одним із
найважливіших видів самоосвітньої
діяльності вчителя є робота над
індивідуальною методичною
проблемою. Під час роботи
над нею вчителі набувають навичок аналізу особистісної педагогічної
роботи, вчаться оволодівати прийомами
науково-дослідницької діяльності. Працюючи
над методичною проблемою учителя дізнається про те, як розв’язано обрану ним
тему в науці. Порівняння
особистісного досвіду викладання з
ідеями, методами, прийомами, які
є в науці, дають йому змогу визначити,
що він уже знає і може зробить з цієї проблеми, що принципово нового в його
досвіді, у чому він може
піти далі.
Орієнтовна структура
роботи над темою може бути
такою:
1.
Обґрунтування
вибору проблеми, визначення її місця в системі важливих ідей і закономірностей
методики викладання предмета;
2.
Аналіз літератури з
теми;
3.
Опис власного досвіду роботи в рамках обраної теми;
4.
Опис отриманих результатів дослідження;
5.
Висновки: учитель
уважає тему цілком освоєного чи продовжуватиме над нею
роботу, у якому напрямі, які нові
питання в рамках цієї теми вважає
необхідним розглянути.
Сучасні вимоги до
педагога на перше місце ставлять
систематичну самоосвітню діяльність з
розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань
і практичних умінь. Проблема самоосвіти стає більш актуальною.
У сучасних умовах модернізації національної освіти
значну роль відіграє система методичної
роботи, головною метою якої є не тільки надання методичної допомоги
педагогічним кадрам у розвитку їхньої
професійної майстерності, а й
активізація творчого потенціалу кожного
педагога.
Першочергові завдання сучасної школи чітко визначені Національною стратегією розвитку
освіти: створення умов для розвитку особистості та творчої самореалізації кожного громадянина
України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати й навчатися
протягом життя.
У «Рекомендаціях щодо організації та ведення методичної роботи з педагогічними кадрами» підкреслено, що «головною метою її є не тільки
надання допомоги педагогічним
кадрам у реалізації актуальних завдань розвитку, удосконалення й
реформування освіти, підвищення їхньої професійної майстерності, але й активізація їхньої
професійної майстерності, але й активізація їхнього творчого потенціалу,
формування здатності до швидкої
адаптації в умовах, які постійно змінюються».
Відповідно до Закону
України «Про освіту» педагогічні
працівники зобов’язані постійно підвищувати
професійний рівень, педагогічну майстерність і загальну культуру.
Таким чином
методичну роботу можна розглядати як:
-
Структурну ланку системи безперервної освіти;
-
Складник післядипломної
педагогічної освіти;
-
Форму вивчення й
упровадження досягнень науки, передового педагогічного досвіду.
Останнім часом в
освітній системі відбулися позитивні
зміни, о дозволяють педагогові
розкрити свій творчий потенціал, і тому в інноваційному процесі
головною фігурою є викладач з його
культурним рівнем, фізичним,
психологічним і моральним здоров’ям, творчим потенціалом.
Формуванню педагогічної компетентності вчителів сприяє
узагальнення власного досвіду;
Вивчення інноваційного педагогічного досвіду і
його застосування у своїй
професійній діяльності.
Предметні тижні, психолого-педагогічні семінари,
педагогічні читання спрямовані на
розширення можливої методичної роботи. На
глибоке переконання А.С. Макаренка,
оволодіти педагогічною майстерністю може кожен педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою.
Розвиток творчих
здібностей учитель стимулює надання йому можливості вийти зі своїм досвідом за
межі класу, школи. Тому
адміністрація школи проводить роботу з
виявлення вчителів-новаторів,
дослідження їх досвіду та пропонує їм різні форми фіксації й
узагальнення досвіду. Педагоги
мають право висвітлити на районному рівні, взяти
участь в обласних конкурсах, виступити на
сторінках періодичної преси. Результати
самоосвіти вчителів представляють у
різних форматах – традиційних та
інноваційних. Розвитку творчості
педагогів сприяє координація внутрішкільної методичної роботи з роботою районного методичного
кабінету. Адміністрація школи приділяє значну увагу участі наших
педагогів у методичних заходах районного рівня.
К. Ушинський зазначав, що «учитель живе до тих пір, доки
вчиться, як тільки він перестає навчатися. У ньому вмирає вчитель».
Список використаних джерел:
1. Жарова І.Я.,
Самоосвіта педагога як умова підвищення
його профксійної компетентності: -
Херсон: РІПО 2012 – 48 с.
2. Протасова Н.Г.
Післядипломна освіта педагогів: зміст, структура, тенденції розвитку. –К.,
1998, - 176
3.
Радченко А.Є.
Професійна компетентність учителя –Основа,
2006.-126 с.
